b000002357

ликое замѣшатеіьство мысіей и затмѣніе моему уму наводитъ. что я часто и о себѣ самомъ чувства и намяти лишаюсь, и ігосему преподавать тядкую имѣю неспособность“(*). Вотъ до какай степени трудно было положеніе чесгныхъ тру- женниковъ—учителей Семинаріи. Учительскія занятія доводили ихъ до поінаго истощенія сиіъ! Настоіько-же тяжею себя чувствоваіи учитеія и во внѣшнемъ отношеній. По указанію сего-же префекта Моисея, назначенъ быіъ въ ре- торику учитеіемъ окончившійкурсъ въ Сергіевской Семинаріидіа- конъ Степановъ. Онъ, какъ студентъ Сергіевекой Семинаріи, имѣіъ поіное право занять доіжность учитеія Семинаріи,но, подъ раз- ными ітредюгами, укюняіся отъ атого труднаго и небіагодарнаго труда, считая за іучшее быть въ сеіѣ Крутцѣ діакономъ. Но въ 1765 году къ нему посіанъ быіъ указъ изъ Консисторіи, въ которомъ веіѣно: „тебя діакона, яко ты, изъ даннаго тебѣ отъ Троицко-Сергіевской Іавры засвидѣтеіьствованія, латинскаго діа- іекта оказаіся изученъ, то дія совёршеннаго ученикамъ грамма- тики затверщенія и реторическихъ начаіъ обученія въ шкоіу синтаксиму опредѣіяешся симъ въ учитеіи, чего ради дія удоб- нѣйшей способности, переводпшься въ гор. Віадиміръ, къ церкви Никоіая Чудотворца, зовомагостараго“(**). Вная трудность обя- занноети учитеія и бѣдностьвознагражденія, онъ не съ охотойпе- ресеіился во Владиміръ. Діаконъ Степановъ занимался усердно: ученики его успѣваіи исправно, а между тѣмъ о вознагражденіи за трудъ не думаіи. И вотъ онъ, обремененый семействомъ и взо- шедшійвъ доіги по сіучаю переѣзда во Віадиміръ, рѣшился на- конецъ обратиться въ Консисторію съ слѣдующимъ прйшеніемъ: „опредѣленъ я во Владимірскую Семинарію дія совершеннѣйшаго ( ) Си. арх. дух. Консистор. дѣло 1765 г. № 1384, «о бытіи діакону Степанову учитвлѳмъ Семинаріи и о прочемъ». (*№) Т . е. къ церкви Николо-Градской. 88